Седативні та снодійні речовини

Седативні та снодійні засоби є депресантами центральної нервової системи, що мають антифобічні заспокійливі властивості в низьких дозах і седативно-снодійний ефект у вищих дозах. Застосування цих фармакологічних засобів розпочалось у 50-х роках XIX ст. з введен­ня в лікувальну практику броміду. З появою в 1903 р. одного з пер­ших барбітуратів — барбіталу клінічний та комерційний успіх цього препарату стимулював створення понад двох тисяч видів барбіту­ратів. Упровадження хлордіазепоксиду (лібріум) у 1961 р. стало по­чатком широкого використання бензодіазепинів завдяки їх перевагам над барбітуратами, для яких характерні менша кількість побічних ефектів, пов'язаних із впливом на центральну нервову систему та пригніченням дихання; відмінність у дозах приймання препарату для досягнення анксіолітичного і заспокійливого ефектів; низький потен­ціал розвитку толерантності та залежності; знижена ймовірність зло-


вживання. Усі зазначені переваги врешті-решт сприяли швидкому по­ширенню бензодіазепинів у медичній практиці. Водночас важливо пам'ятати, що недолік препаратів цього класу полягає в можливості звикання до постійного вживання (пристрасті) і формування залеж­ності, що обмежує їх широке використання.

Гостра інтоксикація, що зумовлюється вживанням седативних або снодійних засобів, виявляється в ейфорії і розгальмуванні; апатії та седації; брутальності або агресивності; лабільності настрою; порушенні уваги; антероградній амнезії; порушенні соціального функціонування; хиткості ходи; порушенні статики і координації рухів; невиразній мові; ністагму; пригніченні свідомості (наприклад, сопор, кома).

Стан відміни седативних чи гіпнотичних засобів характеризується такими ознаками: тремором язика, повік, витягнутих рук; нудотою чи блювотою; тахікардією; постуральною гіпотензією; психомоторним порушенням; головним болем; безсонням; почуттям нездужання або слабкості; транзиторними зоровими, тактильними, слуховими галю­цинаціями чи ілюзіями; параноїдним настроєм; важкими судомними нападами; дисфорією; бажанням вжити снодійний чи седативний пре­парат.

Психосоматичні розлади при зловживанні седативними/снодійними препаратами

Розгальмування, зміна настрою, погіршення уваги, безсоння, по­чуття тривоги, амнезія. Пітливість. Пригнічення подиху. Гіпотензія, тахікардія. Нудота. Гострий некроз кісткових м'язів (рабдоміоліз). Дизартрія, атаксія, гіперрефлексія, тремор.

Кокаїн

Кокаїн існує у вигляді кокаїну гідрохлориду (кокаїн-HCL) і одержу­ваної з нього методом лужної екстракції кокаїн-основи.

Кокаїн-HCLмає злегка гіркий смак і краще, ніж кокаїн-основа роз­чиняється у воді. Різні домішки зазвичай забруднюють порошок кока-їну-HCL. Сахари (манітол, лактоза) підвищують кінцеву масу продук­ту. Дешеві стимулятори (кофеїн, амфетамін) або місцеві анестетики (лідокаїн, прокаїн) додають для одержання ефекту "заморожування" або оніміння, що багато хто з покупців помилково сприймає як дію "чистого" кокаїну. Кокаїн, що купується незаконно, може містити менше 10 % чистого препарату, а інші 90 % становити речовини, здатні збільшувати токсичність субстанції.




Кокаїн-основа— це кристали без запаху та кольору або білий, гір­кий на смак кристалічний порошок. Кокаїн стійкий при температурі сублімації, що уможливлює його паління. Кокаїн-основа може бути виготовлена з кокаїну-HCL при змішуванні його з водою і бікарбо­натом натрію (харчова сода) з подальшим нагріванням суміші до ви­парювання води. При цьому утворюються кристали алкалоїду кокаїну. У сучасних умовах удосконалення процедури екстракції, тобто без використання летких хімікатів (ефіру), спричинилося до підвищення популярності й досяжності креку.

Крек— це сленгова назва кокаїну-основи, що використовується для паління. Слово "крек" за звучанням нагадує клацання, що з'яв­ляється у процесі нагрівання кристалів. Хоча при екстракції кокаїн втрачає гідрохлорид, більшість природних домішок і супутніх проце­су екстракції речовин залишаються. Іншими словами, крек не є "чис­тим" кокаїном.

Кокаїн гідрохлорид зазвичай вводиться внутрішньовенно або вди­хається носом. При вдиханні наркотику пік його концентрації у плазмі крові досягається через 30 хв. Цей шлях призводить до вазоконст-рикції слизуватої оболонки носа, що знижує ефективність усмокту­вання препарату на 40 %. При внутрішньовенному застосуванні дія кокаїну починається швидко, не пізніше ніж через 2 хв після ін'єкції. Період напіввиведення препарату — 40-60 хв.

Кокаїн-основа переважно викурюється в сигаретах з тютюном або з маріхуаною, у спеціальних скляних трубках — "водяниках" (трубка з водяним затвором). Іноді використовують підручні засоби — куль­кові ручки, вставлені у стінку пластмасової пляшки.

Крек-кокаїн має швидку дію без внутрішньовенного введення пре­парату. При палінні та внутрішньовенному введенні спостерігаються фактично однакові пікові ефекти і розподіл у плазмі крові. Макси­мальна концентрація препарату у крові досягається швидко, але ефект відносно короткий. Ейфорія при палінні кокаїну розвивається протя­гом 8-10 с, при внутрішньовенному введенні — 30—45 с. Дія кокаїну звичайно триває щонайбільше 20 хв. Тривалість ефекту при інтрана-зальному введенні препарату— 1-1,5 год внаслідок збільшення періо­ду всмоктування препарату.

Вживання кокаїну всередину — це інший шлях його введення, особливо поширений серед наркоманів. Для перорального вживання характерне тривале всмоктування препарату (30-60 хв) і невисока біо-досяжність (30-40 %). До 60-70 % прийнятого кокаїну виводиться при первинному метаболізмі в печінці.


Споживачі кокаїну часто зловживають й іншими наркотичними речовинами (алкоголем, бензодіазепінами та опіатами), які викорис­товують переважно для зниження збудження, що може супроводжу­вати стан кокаїнового сп'яніння ("для пом'якшення сп'яніння"), а також для подолання "кокаїнової депресії", що виникає після споживання кокаїну.

"Спідболінг"— одночасне введення двох (рідше кількох) нарко­тиків — прояв поширеної практики ін'єкції кокаїну разом з героїном для одержання стимулюючих ефектів кокаїну в поєднанні з більш се­дативними, релаксуючими ефектами героїну і для захисту від депресії, що часто розвивається після споживання кокаїну. Одночасне вико­ристання цих двох наркотиків значно небезпечніше, ніж одного кокаїну, тому що кокаїн підсилює пригнічуючу дію опіатів на дихання.

Холінестерази печінки і плазми метаболізують 90-95 % кокаїну у водорозчинні метаболіти, що виділяються із сечею. Метиловий ефір екгонину і бензоілекгонин — основні метаболіти; у невеликій кількості в сечі містяться норкокаїн, екгонин і гідроксилізовані продукти. При­близно 5-10 % речовини виводиться нирками в незміненому вигляді.

Гостра інтоксикація, що зумовлюється вживанням кокаїну, кофеїну та інших стимуляторів, виявляється в ейфорії і відчутті припливу енергії; безсонні; переоцінці власної особистості; брутальності або аг­ресивності; схильності до суперечок; лабільності настрою; стереотип­них діях; слухових, зорових або тактильних ілюзіях; галюцинаціях, зазвичай зі збереженням орієнтації; параноїдному настрої; тахікардії (іноді брадикардії); серцевій аритмії; гіпертензії (іноді гіпотензії); пітливості й ознобі; нудоті чи блювоті; розширенні зіниць; психомо­торному порушенні (іноді загальмованості); м'язовій слабкості; болю у грудях; судомах.

Стан скасування кокаїну та інших стимуляторів, включаючи кофеїн, характеризується порушеним настроєм, сумом, ангедонією, апатією і астенією; психомоторною загальмованістю; нездоланним бажанням вжити кокаїн; підвищеним апетитом; безсонням чи гіперсомнією; не­звичайними чи неприємними сновидіннями.

Для стану скасування галюциногенів і летких розчинників нині не встановлено певних діагностичні критеріїв.

Психосоматичні розлади при зловживанні кокаїном

Такі самі, як при зловживанні седативними і снодійними речови­нами: розгальмування, нестійкість настрою, погіршення уваги, без-


соння, почуття тривоги, амнезія. Пітливість, пригнічення подиху, гіпотензія, тахікардія, нудота, гострий некроз кістякових м'язів (раб-доміоліз). Дизартрія, атаксія, гіперрефлексія, тремор.

Стимулятори

Амфетаміни повністю всмоктуються у шлунково-кишковому тракті й розподіляються в усіх середовищах організму. При внутрішньовен­ному введенні амфетаміни досягають головного мозку за секунди; при вдихуванні пари речовини спочатку конденсуються в легенях, а потім швидко всмоктуються у кров.

У печінці амфетаміни метаболізуються до активних похідних ефед­рину та неактивних форм. Періоди напіввиведення амфетаміну і ме-тамфетаміну — відповідно 8 і 12 год. Кількаразове введення амфета-мінів протягом кількох днів називається "швидкісними бігами"; це підтримує підвищену концентрацію препарату і його активних мета­болітів у сироватці крові й пролонговує ефекти. Врешті-решт метабо­літи виводяться із сечею і можуть бути виявлені за допомогою токси­кологічних досліджень.

Стан хворих після відміни стимуляторів такий самий, як при зло­вживанні кокаїну і кофеїну. Має місце порушений настрій, сум, анге-донія, апатія і астенія; психомоторна загальмованість; сильне бажан­ня прийняти кокаїн; підвищений апетит; безсоння чи гіперсомнія; незвичайні чи неприємні сновидіння.

Психосоматичні розлади при зловживанні стимуляторами

Ейфорія, підвищена зарозумілість, пихатість, підозрілість, сторож­кість, недовірливість, почуття тривоги, параноя, делірій, галюцинації, маячення, гіперактивність, епілептичні напади. Гіпертермія, підвищена пітливість, сльозовиділення, шум у вухах, діплопія, неприємний запах з рота, носові кровотечі. Тахікардія, гіпертензія, аритмія, біль у жи­воті, нудота, блювота, гепатит.

Галюциногени

Цю групу становлять наступні речовини: діетиламід лізергіпової кислоти (ЛСД); мескалін (нейотль); зерна іпомеї; мускатний горіх; пси-лоцибін; ерготамін та ін.

Препарат ЛСД і споріднені з ним найчастіше приймають реr os, їх рідко курять або вводять ін'єкційно. Звичайну дозу— ЛСД 100-300 мг, як правило, проковтують у вигляді пігулок або всмоктують через сли-


зуваті оболонки рота з просякнутого препаратом промокального па­перу. Однак приймання навіть низької дози препарату — 20 мг — може призвести до значних ефектів у сприйнятливих людей. Псило-цибін і мескалін вважаються не такими сильними галюциногенами, як ЛСД, хоча їх клінічні ефекти майже не відрізняються від дії ЛСД. Псилоцибін і споріднені з ним препарати (псилоцин) містяться в різ­них галюциногенних грибах, звичайна їх доза — 250 мг/кг. Мескалін, який одержують з мексиканського кактуса Lophophora, зазвичай зас­тосовується в дозах 5-6 мг/кг і частіше, ніж споріднені сполуки, викликає блювоту. Препарат застосовується у вигляді "мескальних бутонів" — висушених на сонці шматочків кактусу.

Препарат МДМА "екстазі" розроблений як прототипний препарат для зниження апетиту і спричинює як галюциногенні, так і амфетамін-подібні ефекти. Токсичні ефекти, зокрема спотворення сприйняття, погіршення уваги, порушення акомодації, поліопія (сприйняття кіль­кох образів одого предмета), дисмегалопсія і важка гіпертензія, вияв­ляються при прийманні дози понад 100 мг. Молоді люди вживають МДМА на танцювальних вечірках, що тривають до ранку. Гостра інтоксикація, що зумовлюється вживанням галюциногенів, виявляєть­ся у тривозі й боязкості; слухових, зорових або тактильних ілюзіях і (або) галюцинаціях, що виникають у стані сп'яніння; деперсоналі­зації; дереалізації; параноїдному настрої; ідеях відношення; лабіль­ності настрою; імпульсивних вчинках; гіперактивності; порушенні уваги; тахікардії; серцебитті; пітливості й ознобі; треморі; нечіткості зору; розширенні зіниць; порушенні координації. Для стану скасуван­ня галюциногенів нині не встановлено певних діагностичних кри­теріїв.

Психосоматичні розлади при зловживанні галюциногенами

Кардіогенний шок; пригнічення подиху. Гостра інтоксикація, що зумовлюється вживанням летких розчинників, характеризується апа­тією і летаргією; підвищеною схильністю до суперечок; брутальністю або агресивністю; лабільністю настрою; порушенням міркувань, ува­ги і пам'яті; психомоторною загальмованістю; хиткістю ходи; пору­шенням статики і координації рухів; невиразною мовою; ністагмом; пригніченням свідомості (наприклад, сопор, кома), м'язовою слабкі­стю; нечіткістю зору або диплопією (зородвоїнням). Для стану скасу­вання летких розчинників нині не встановлено певних діагностичних критеріїв.


Психосоматичні розлади при зловживанні леткими розчинниками Органічне ураження головного мозку, гостра психопатична реак­ція, ейфорія, розгальмування; дерматит, хімічні та термічні опіки, на­бряк обличчя ("місяцеподібне" обличчя), облисіння, низький голос; аритмія, порушення функцій печінки, жовтяниця, гіпертрофія кліто­ра, аменорея, дисменорея, атрофія яєчників, гострий некроз кісткових м'язів.

Для початкової стадії залежності від психоактивних речовин (ПАР) характерні такі діагностичні критерії:

• тривале вживання речовини всупереч виразним ознакам шкід­
ливих наслідків, про що свідчить хронічне вживання речовини
при фактичному або передбачуваному розумінні природи і сту­
пеня шкоди;

• підвищення толерантності до ефектів психоактивної речовини,
що полягає в необхідності значного підвищення дози для досяг­
нення інтоксикації або бажаних ефектів або в тому, що хроніч­
не приймання однакової дози речовини спричинює очевидне ос­
лаблення ефекту;

• знижена здатність контролювати приймання речовини (його по­
чаток, закінчення чи дозу), про що свідчить її вживання у вели­
ких кількостях і довше, ніж прогнозувалося; безуспішні спроби
або постійне бажання скоротити чи контролювати вживання
речовини.

Середня стадія залежності від ПАР характеризується поєднанням фізіологічних, поведінкових і когнітивних явищ, коли вживання ре­човини або класу речовин починає переважати в системі цінностей індивідуума. Основною характеристикою синдрому залежності є по­треба (часто нездоланна) вжити ПАР. Повернення до вживання ПАР після періоду утримання призводить до швидшої появи ознак цього синдрому, ніж у осіб, які раніше не мали синдрому залежності.

Звуження репертуару вживання речовини також вважається ха­рактерною ознакою синдрому залежності (наприклад, тенденція вживати алкоголь і в робочі, і у вихідні дні попри соціальні стри­муючі фактори). Істотна характеристика синдрому залежності поля­гає й у вживанні певного виду речовини або нездоланне бажання вживати її. Суб'єктивне усвідомлення потягу до ПАР найчастіше ви­являється при спробах припинити або обмежити їх вживання. Така діагностична вимога виключає, наприклад, хірургічних пацієнтів, яким призначаються препарати опію з метою знеболювання і які можуть виявляти ознаки синдрому скасування в разі припинення приймання


опіатів, однак бажання продовжити приймання наркотику не мають. Синдром залежності може виявлятися стосовно певної речовини (на­приклад, тютюну чи діазепаму), класу речовин (наприклад, опіоїдних наркотиків) чи до більш широкого спектру різноманітних речовин (наявність у окремих осіб потреби регулярно вживати будь-які до­сяжні наркотики з появою занепокоєння і (або) фізичних ознак син­дрому скасування при утримуванні від вживання).

Зауважимо, що залежність внаслідок зловживання ПАР, які офі­ційно вважаються наркотичними засобами, оцінюється як наркома­нія. В інших випадках (крім залежності від алкоголю) залежність оці­нюється як токсикоманія.

Діагностичні критерії стану залежності полягають у тому, що у хворого впродовж року періодично повторюються певні симптоми:

• нездоланне бажання вжити речовину;

• з'являється стан скасування, або абстинентний синдром (у разі
зменшення дози приймання речовини, припинення вживання або
вживання тієї самої чи подібної речовини з метою полегшення
або попередження симптомів скасування);

• зосередження на вживанні речовини, тобто коли задля прий­
мання речовини людина цілком або частково відмовляється від
інших важливих альтернативних форм насолоди й інтересів, або
якщо багато часу витрачає на дії, пов'язані з одержанням і вжи­
ванням речовини та відновленням її ефектів.

Стан скасування поєднання ПАР може виникнути під час чи одра­зу після вживання речовини, що характеризується яскравими галю­цинаціями (звичайно слуховими), які часто охоплюють кілька сфер почуттів, помилковими дізнаваннями, маячними ідеями відносини, психомоторними розладами (збудження або ступор), анормальним афектом, що варіює від сильного страху до екстазу. Свідомість зазви­чай не порушується, хоча можливий певний ступінь її потьмарення, що не призводить до важкої сплутаності. Розлад зазвичай минає при­наймні частково через місяць і цілком — через 6 місяців.

"Флешбек"— спонтанні короткочасні рецидиви симптоматики гострої інтоксикації за відсутності реального вживання ПАР; може виявитись на будь-якій стадії залежності від ПАР.

Кінцева стадія залежності від ПАР— це розлади, що спричиню­ються вживанням алкоголю або наркотиків, які тривають після пе­ріоду безпосередньої дії цих речовин і характеризуються значними змінами пізнавальних функцій, особистості, поведінки чи слабоумст­вом. Рівень слабоумства, що спричинюється вживанням ПАР, змінний,


і після тривалого періоду повного розладу інтелектуальних функцій і пам'яті втрачені функції можуть частково відновитися.

Амнестичний синдромвиявляється у вираженому порушенні пам'яті на нещодавні події, порушенні почуття часу і порядку подій, а також здатності до засвоєння нового матеріалу. Інші пізнавальні функції певною мірою зберігаються, а дефекти пам'яті непропорційно збіль­шуються порівняно з іншими порушеннями.

Амнестичний синдром, що спричинюється вживанням алкоголю або інших ПАР, має відповідати загальним критеріям органічного амнестичного синдрому. При цьому можуть виявлятись також осо­бистісні зміни, часто з появою апатії і втрати ініціативи (тенденція не піклуватися про себе). Амнестичний синдром переважно спостеріга­ється в кінцевій стадії залежності від ПАР і характеризується такими ознаками: порушенням запам'ятовування і дефектом пам'яті на нещо­давні події (порушенням засвоєння нового матеріалу) достатньою мі­рою, для того, щоб спричинити ускладнення в повсякденному житті аж до амнестичної дезорієнтації; зниженою здатністю до відтворення минулого досвіду.

До основних наслідків зловживання психоактивними речовинаминалежать розлади особистості, афективної сфери та поведінки (при­туплення вищих почуттів, огрубіння, дратівливість, рентні тенден­ції, емоційні та вольові порушення, стійке інтелектуально-мнестичне зниження і деменція (слабоумство).

Зауважимо, що на кінцевій стадії залежності, як правило, виявля­ються стійкі соматоневрологічні порушення (зокрема, поліневропа-тія, мозочкові розлади, характерні ураження серця, печінки та інших органів і систем).

Спеціальні лабораторні дослідження для визначення психоактивних речовин в організмі

Стандартна процедура виконання звичайного аналізу для підтверд­ження факту зловживання ПАР передбачає проведення попереднього скрінінгового тесту з використанням автоматизованого серійного на­бору для виконання імуноферментного аналізу, після якого здійсню­ється тонкошарова, газова чи рідинна хроматографія для визначення конкретної ПАР, що міститься у пробі. Останній, підтверджувальний тест, який повинен якісно відрізнятися від першого, зазвичай реко­мендується для точного визначення конкретної ПАР у разі одержання позитивної відповіді на перший (попередній) тест. Попередні скрі-нінгові тести призначені тільки для визначення класу речовини (на-


приклад, опіат, похідна бензодіазепину тощо). Найчуттєвішим методом дослідження ПАР є газова хроматографія у поєднанні з мас-спектро-метрією, що вважаються "золотим стандартом" точного визначення наявності ПАР. Інтерпретація результатів може ускладнюватись існу­ючими взаємозв'язками між сполуками одного хімічного класу, з од­наковими кінцевими продуктами метаболізму. Наприклад, оксазепам, похідна бензодіазепину, є також проміжним метаболітом хлоріазе-поксиду, діазепаму, клоразепаму і темазепаму. Аналогічні утруднення виникають і при інтерпретації результатів аналізу на зміст опіатних речовин. Основний метаболіт героїну становить морфін, що є вод­ночас продуктом обміну кодеїну. Тому вважається, що тільки визна­чення МАМ може бути специфічним показником вживання героїну. Навпаки, дигідрокодеїн (який часто помилково сприймається як ко­деїн) має особливий шлях метаболізму. Клінічне пояснення резуль­татів тестування на вміст ПАР становить непросту, але важливу проблему, зокрема, при визначенні дозволеної чи забороненої для вжи­вання ПАР і юридичних наслідків, що випливають з цього. Для того, щоб приховати факт вживання ПАР під час аналізу сечі, вдаються до таких хитрощів: п'ють багато води для розведення сечі, замінюють пробу сечі слабо завареним чаєм, або іншою, зібраною в період аб­стиненції або в іншої особи, яка не вживає ПАР, розводять пробу сечі водопровідною водою або водою з унітаза. Періоди виявлення ПАР у сечі і їх виведення із сироватки крові наведені в табл. 1 і 2.

Волосся. Один з нових біологічних методів виявлення вживання ПАР — оцінка волосяного шару голови. Очевидна перевага цієї ме­тодики полягає в тому, щоб за її допомогою одержувати інформацію за триваліший період порівняно з аналізами сечі, крові й слини. Вод­ночас можливості аналізу волосся на вміст ПАР, якими зловживають, проблематичні, оскільки ці сполуки містяться в дуже низьких концен­траціях.

Слина. Визначення концентрації ПАР у слині є новою методикою, що становить певний інтерес, особливо тому, що взяття проби — це неінвазивний процес, а власно біологічний субстрат дає змогу одер­жати як кількісну, так і якісну інформацію про вміст ПАР у підекс-пертного. Кількісні дослідження вмісту заборонених ПАР у слині тривають останні 10 років, однак на ранній стадії вони істотно галь­мувалися через відсутність стандартної схеми забору проби слини, та й нині значення цієї біологічної рідини як засобу для визначення і мо­ніторингу ПАР залишається не визначеним.


Таблиця 1




7824629716424751.html
7824706909543558.html
    PR.RU™