Поняття та сутність типології держави

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТИПОЛОГІЗАЦІЇ ДЕРЖАВИ

Поняття та сутність типології держави

Вивчаючи питання типології держави, спочатку з’ясуємо зміст самого поняття «типологія». Типологія (або «типізація») — це вчення про класифікацію, тобто розподіл об'єктів будь-якого роду на взаємопов'язані типи, класи, види чи групи відповідно до найбільш загальних та істотних рис і властивостей цих об'єктів. Це вчення про впорядкування та систематизацію складних об'єктів (у нашому випадку таким складним об'єктом виступає держава). Виходячи з вищевказаного, можна надати визначення безпосередньо самої типології держави. Типологія держав — ​​це наукова класифікація держав, які існували в минулому та існують зараз, відповідно до їх загальних ознак, на певні типи і відображає властиві даному типу держав закономірності виникнення, розвитку та функціонування [1, с. 97]. Такий поділ держав допомагає розкрити їх соціальну сутність, з'ясувати, чиї інтереси виражали і обслуговували держави, об'єднані в певний тип.

Центральною категорією у типології держав є поняття «типу держави». Під типом держави розуміють сукупність найбільш спільних стійких рис, характерних для різних держав, які проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку, ґрунтуванні на однакових економічних відносинах, на однаковому поєднанні загальносоціального і вузькогрупового аспектів їх сутності, аналогічному рівні культурно-духовного розвитку, тобто визначають ступінь спорідненості держав між собою, їх типову приналежність [2, с. 239].

Категорія «тип держави» посідає самостійне місце в теорії держави і права, тому що дає можливість більш повного відображення сутності держави, яка змінюється, особливостей її виникнення й еволюції, можливість побачити в цілому історичний прогрес державно-організованого суспільства. Тип держави характеризується наступними елементами: елітою (класом, соціальною групою), що перебуває при владі; системою економічних відносин і форм власності, на яких ця влада ґрунтується; системою методів і засобів, які застосовує ця влада для захисту економічних відносин і форм власності; реальним (а не декларованим) загальносоціальним змістом політики держави, її справжньою роллю у суспільстві; рівнем культурно-духовного розвитку населення держави в цілому і особи зокрема [2, с. 240].

Одні дослідники ототожнюють типологію та класифікацію і вважають, що це розподіл об'єктів за класами на основі їх спільних ознак. Інші вчені вважають, що типологія — це особливий вид класифікації, який займається системними об'єктами і дає системне знання про них.



Типологія держави нерозривно зв’язана з вченням про форму держави, але не співпадає з ним. Предметом вивчення форми держави є питання організації та устрою верховної державної влади, територіального устрою державної влади і методів її здійснення. Навпаки, предмет типології держави становить вчення про народовладдя (демократію) як родову сутність держави. Тому, незважаючи на очевидний взаємозв'язок, форму держави не можна ототожнювати з типом держави, а типізацію держави — із класифікацією її форми.

Класифікація форми держави — це систематика держави, що відноситься до організації та устрою державної влади; типізація держави — поділ держав з урахуванням факторів розвитку народовладдя як родової сутності держави. Форма держави співвідноситься з його типом як форма співвідноситься з сутністю взагалі: вона є зовнішньою організацією держави певного типу.

Вчення про типи держави розробляється на філософському і власне теоретичному рівнях. Філософська типологія держави будується на критеріях суспільного прогресу, на розмежуванні двох понять держави: держави у власному розумінні (заснованій на приватній власності) і напівдержави (базується на соціалістичній суспільній власності). В основу власне теоретичної типології держави покладено різні сторони родової сутності держави, основні значення її поняття. Родовою сутністю держави є демократія, тому що саме народу належить і територія, яку він населяє, і державна влада, що існує на даній території [3, с. 372].

Поняття держави служить для позначення єдності трьох складових її елементів: політичної влади, території і населення. Вираженням цієї єдності (цілісності) держави виступає народ. Народ визначає в кінцевому рахунку і організацію власного панування в межах населеної ним території. Характеризуючи родову сутність держави, Ф. Енгельс писав: «Англія, звичайно, демократична країна, але демократична в тому ж сенсі, як і Росія, бо народ скрізь, не усвідомлюючи цього, панує, і у всіх державах уряд є лише іншим виразом ступеня освіченості народу» [3, с. 374].



Предметом теоретичної типізації держави є держава у власному розумінні цього слова. Тому першочергова увага має приділятися основним значенням цього поняття. Термін «держава» вживається в науковій літературі у наступних трьох значеннях.

По-перше, під державою розуміється політико-територіальна організація населення. По-друге, державою називається відособлена від народу організація політичної влади на певній території, тобто апарат або механізм здійснення державної влади. По-третє, цим терміном позначається також політична організація класового панування в суспільстві.

Зазначене розмежування значень поняття держави вимагає для свого пояснення виявлення чинників, що визначають розвиток держави, різних сторін його родової сутності. Загальним фактором розвитку держави є протиріччя між індивідом, суспільством і державою. Але цей фактор має складну структуру.

Держава як політико-територіальна організація народу є наслідком розвитку протиріччя між політичною владою і власністю, які утворюють основи держави і суспільства. Взяті в єдності і у взаємодії — політична влада і власність — виступають як елементи політологічного чинника, який може бути покладений в основу політологічної типології держави.

Держава як організація відокремленої від народу політичної влади є безпосереднім продуктом розвитку природно-історичних спільнот людей, форм їхнього спілкування (громада, громадянське суспільство). Процес розвитку природно-історичних спільнот людей відображає діалектику особистих і речових зв'язків, які виступають в якості складових елементів природно-історичного чинника розвитку держави. Цей фактор може служити підставою природно-історичної типізації держави.

І, нарешті, держава як організація класового панування в суспільстві розкриває нам зв'язок держави з соціально-класовою структурою суспільства, з соціально-класовими відносинами людей, тобто з факторами соціологічного порядку, тому ці фактори можуть слугувати основою для соціологічної типізації держави [4, с. 18-19].

Отже, власне теоретична типізація держави включає в себе політологічний, природно-історичний і соціологічний аспекти типізації держави.

Типологія чи класифікація держав за типами являє собою об’єктивно необхідний, закономірний процес розподілу всіх держав, що існували в історії людства або існують нині, на такі групи, що дають змогу розкрити їх соціальну сутність. Соціальна сутність держави полягає в її здатності задовольняти певні потреби та інтереси тієї чи іншої спільності — соціальної групи, її частини, усього суспільства. Це внутрішній зміст діяльності держави, який виражає єдність загальносоціальних і вузькокласових (групових) інтересів громадян [2, с. 261].

Отже, розкрити соціальну сутність держави означає, виявити інтереси і волю якої саме частини суспільства (класової, національної чи іншої) виражає та задовольняє ця держава. А здійснити це можна тільки шляхом наукового, теоретичного дослідження держави [5, с. 41].

Важливими відмінними рисами і особливостями історичного процесу розвитку держави так само, як і будь-якого іншого соціального явища, включаючи саме суспільство, являється його об’єктивність, всезагальність, безперервність, які супроводжуються виділенням його окремих стадій чи етапів розвитку. Поетапність означає, що розвиток людського суспільства, а разом з ним держав, безперервно продовжуючий, об’єктивно обумовлений історичний процес.

В.О. Ключевський зазначав: «Змінювалися народи і покоління, переміщалися сцени історичного життя, змінювалися порядки гуртожитку, але нитка історичного розвитку не переривалася, народи і покоління ланками змикалися в безперервний ланцюг, цивілізації чергувалися послідовно, як народи і покоління, народжуючись одна з іншої і породжуючи третю» [6, с. 119].

Однак, процес розвитку громадського суспільства, так само, як і процес розвитку держави — це не тільки об’єктивний, але разом із тим і суб’єктивний процес. Те, що нерідко називається людським, а по іншому — суб’єктивним фактором, має безпосереднє, пряме відношення, перш за все, не до абстрактно взятого процесу розвитку держави, а до кожного конкретного державного механізму, до кожного конкретного соціального прошарку, класу, до кожної конкретної особи, яка залишила свій слід в історії розвитку держави.

Суб’єктивні фактори, поряд з об’єктивними, завжди впливали і продовжують впливати на розвиток держави, а разом з тим і на розвиток інших сфер суспільного життя. Це не тимчасовий і не локальний, а єдиний, безперервний, всеохоплюючий, глобальний процес. Його потрібно враховувати не тільки при розгляді всесвітньої історії розвитку людства як єдиного об’єктивно-історичного процесу, але й при вирішенні проблем типології держави. Потрібно враховувати те, що процес розвитку державності нерозривно пов’язаний з постійним розвитком соціальної сутності, змісту і призначення держави, а також з корінними змінами основних принципів її організації і функціонування [7, с. 96].

Більшість вчених також вважають, що процес розвитку держави здійснюється по висхідній лінії і, що по своєму характеру це незворотній процес, тобто має прогресивний характер. Проте, державно-правова практика не в повній мірі підтверджує дане положення. Вона повністю погоджується лише щодо загальних тенденцій розвитку держави по висхідній лінії. І тільки в окремій мірі вона підтверджує незворотній процес її розвитку.

Так, прогресивний розвиток держави проявляється в тому, що по мірі переходу держави від одного типу до іншого, від однієї її соціальної сутності до іншої, закріплюються демократичні принципи її організації і діяльності, розширюються її соціальні основи, збільшується коло прав і свобод, якими наділяються громадяни тієї чи іншої держави.

Про розвиток держави по висхідній лінії свідчать також і інші обставини. А саме, удосконалення самого державного механізму, розширення конституційно-правових основ його діяльності, удосконалення механізму взаємозв’язку і взаємодії держави із суспільством та різними соціально-політичними інститутами.

Що ж стосується незворотності процесу розвитку держави, послідовності зміни її типів, то тут необхідно сказати наступне. Безперечно, праві ті вчені, які стверджують, що як неможливо зупинити об’єктивний розвиток суспільства, а разом з ним — держави, так неможливо й відвернути їх перехід від одного, більш низького ступеня до іншого, більш високого, від одного типу до іншого, оскільки це об’єктивно обумовлений процес [7, с. 97].

Проте, в процесі розвитку суспільства, а разом з ним і держави, може мати місце таке поняття як історичний випадок. Він може призвести в окремих конкретних випадках до зворотного руху, до гальмування прогресивного розвитку держави, до її регресу. Наприклад, встановлення і існування такого політичного режиму як фашизм, в будь-якій державі буде нерозривно пов’язаний з гальмуванням процесу поступового розвитку такої держави, призведе до застою в державно-правовому житті. Тому, твердження про незворотній процес розвитку держави є не досить доцільним.


7823770143962222.html
7823835622007432.html
    PR.RU™